вторник, 4 июня 2019 г.

Засоби дистанційної освіти

Навчальний предмет

Українська мова
Клас
код класу jny774t

Навчальна тема

Відміни та групи іменника (Узагельнення та систематизація найважливіших відомостей з морфології)

Мета вивчення теми

«На уроці ти дізнаєшся відміни іменників,на які групи вони поділяються,особливості іменників на -ар, -яр»,«Ми навчімося визначати відміни та групи іменників,особливості їхнього відмінювання»,«Ти маєш орієнтуватися у відмінах іменниках,групах »

Теоретичний матеріал

вторник, 21 мая 2019 г.

Говорімо час правильно!

“Зустрінемося в п’ять годин”, “прийду у половині першого”, “ще тільки без п’ятнадцяти вісім”…  Знайомо звучить? Так. Дуже часто ми можемо почути такі фрази. Чи правильні вони? Аж ніяк!
Розгляньмо, як же правильно говорити час українською мовою.
17:00 – о сімнадцятій годині. В українській мові слово година – жіночого роду, крім того, для позначення часу воно не вживається у множині. Можемо скоротити цей вислів: о сімнадцятій.
9:10 – десять хвилин по дев’ятій, десять хвилин на десяту. Знову ж таки, можна скоротити: десять на десяту, десять по дев’ятій. Також можна сказати так: дев’ята година десять хвилин.
10:15 – чверть на одинадцяту, чверть по десятій (можна також використовувати числівник п’ятнадцять замість слова чверть)
13:30 – пів на другу.
Після 30 хвилин (друга половина години) потрібно використовувати прийменник за:
6:40 – за двадцять (хвилин) сьома; шоста година сорок хвилин.
7:45 – за чверть восьма; чверть до восьмої; сьома година сорок п’ять хвилин.
Щоб дізнатися час або уточнити час зустрічі, ставимо питання:
Котра година? О котрій годині?

понедельник, 15 апреля 2019 г.

Узгоджене й неузгоджене означення

Означення бувають узгоджені й неузгоджені

Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв’язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді, відмінку й числі.
Узгоджені означення виражаються прикметниками, діє­прикметниками, числівниками, займенниками (крім особових його, її, їх):
    1. В гречках некошених стоїть барвистий мед, натруджено-густий, немов земля пахуча (А. Малишко).
         2. В єдиний звук мільйони струн народних злиті — у цій пшениці, в цьому ситі!(М. Рильський).
Кількісний числівник означенням у реченні виступає лише в непрямих відмінках, крім знахідного, однакового з називним. Поєднання кількісного числівника в називному (знахідному) відмінку з іменником виступає як один член речення — підмет або додаток.
Неузгоджене означення до означуваного слова приєднуєть­ся зв’язком керування або прилягання.
Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, неозначеною формою дієслова, словосполученням:
1. До мене підходить людина (яка?) середнього віку (О. Довженко).
2.   Година (яка?) для праці настала (Леся Українка).
3.  Дорога (яка?) ліворуч була наглухо закрита дубовими зава­лами (О. Гончар).
4.   Одні тільки бажання (які?) творити добрі діла й зостались при мені на все життя (О. Довженко).

Неузгоджені означення, виражені іменником, бувають без­прийменникові і прийменникові.
Безприйменникові неузгоджені означення виражаються словоформою в родовому відмінку:
1) Го­лосом (яким?) любові і скорботи нам кричать румовища німі (М. Бажан).
2) З шиї звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Леся Українка).
Прийменникові неузгоджені означення най­частіше виражаються словоформами з прийменниками з (із), в (у):
1) Крива, похилена хатина, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель (М. Коцюбинський).
2) На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (В. Земляк).
3) Під деревом стояла дивної краси ви­сока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці на голові (І. Нечуй-Левицький).

воскресенье, 14 апреля 2019 г.

Правопис числівників і відчислівникових складних слів


Правопис складних числівників:
     1) У складних числівниках у кінці першої частини м’який знак НЕ пишемо: п’ятнадцять, шістнадцять, дев’ятнадцять, п’ятдесят, шістдесят, п’ятсот, шістсот, дев’ятсот;
     2)  Порядкові числівники на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом, і перша частина в них стоїть у родовому відмінку (крім сто): трьохсотий, двохтисячний, двадцятип’ятитисячний, двохсотп’ятдесятимільйонний (але: стотисячний);
3) У порядкових числівниках, утворених від назв десятків, перша частина не змінюється: п’ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий.


Правопис відчислівникових складних слів:
1) На початку складних слів (прикметників, іменників) перші чотири числівники мають форми одно-, дво-, три-, чотири-: двоповерховий, триярусний, чотирикутник;
2) Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються лише перед голосними: двохелементний, трьохактний, трьохопорний;
3) Усі інші числівники (крім дев’яносто і сто) мають форму родового відмінка: десятиденний, тридцятип’ятикілометровий, сорокакілограмовий, сімдесятирічний, п’ятисотрічний (але: дев’яносторіччя, стоголосий).

понедельник, 8 апреля 2019 г.

Як написати есе?

Особливості написання твору-есе


 Есе, есей ( з фр. – проба, спроба, нарис) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популярної літератури. Характеризується вільним, не обов'язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми.
Поради щодо написання есе:
1. Усвідомити мету написання, яка полягає в тому, що ви повинні переконати того, хто має читати цей твір, що ви зрозуміли тему есе.
2. Уважно вчитатися в тему есе, знайти ключові слова, осмислити проблему.
3. На чернетці написати тези, краще з наведенням певних доказів, які допоможуть розкрити тему твору.
4. Стисло і влучно занотувати аргументи і приклади.
Поради щодо побудови есе:
1. Твір есе варто розпочати зі вступу, в якому має бути висвітлено загальний підхід до теми, вступ повинен містити проблемне завдання і відповідь на поставлене питання. Це теза есе.
Теза чітко визначає межі написання есе. Автор есе не має права описувати все, що йому відомо в обсязі заданої теми, а лише те, що буде творчою відповіддю на поставлене питання у темі.
Упродовж усього есе необхідно підкреслювати зв'язок поданих фактів з тезою.
2. Основна частина есе вибудовується з метою переконання читача. Для цього автор есе має використати вагомі аргументи. Спочатку варто викласти головні ідеї та факти, які підтверджуватимуть приклади до цих ідей.
Обсяг есе має бути не дуже великим ( хоча не існує якихось чітких рамок і обмежень щодо обсягу есе).
Правила, яких варто дотримуватися при написанні есе:
(використано ідеї І.Звоненко)
  1. Вступна частина має бути стислою, але виразною й містити у собі центральний метафоричний образ.
  2. Останнє речення вступу й перше речення основної частини мають бути органічно пов'язаними. Сутність зв'язку: пояснення правомірності метафори.
  3. Обсяг основної частини не регламентується, але необхідно пам'ятати: зі збільшенням обсягу есе втрачає легкість жанру.
  4. Основна частина пов'язана з висновком не лише за думкою, а й за способом мовного оформлення (через центральний образ).
  5. Есе має містити озвучену кінцівку. При цьому зовсім не важливо, кінець є ствердженням будь-чого, запитанням чи остаточно не завершеними роздумами. Вдалим варіантом завершення есе вважається використання афоризмів і цитат.
Використання мовностильових засобів у творі-есе:
1. Важливу роль відіграють порівняння.
2. Велика увага приділяється внутрішньому змісту і зовнішній оболонці слова. Гра зі словом на рівні оригінального осмислення теми.
3. Авторське використання великої літери, коли є потреба піднести певні акценти, та малої літери, коли навпаки є необхідність, підкреслити втрату величі чи особистісної цінності.
4. Авторське використання розділових знаків, абзаців.
5. Контекстуальне використання засобів зображувального-виражального ряду. Не треба боятися «поєднання непоєднуваного»; неочікуване може бути якраз найцікавішим у контексті роздумів.
6. В есе є вмотивованим і доречним використання складних синтаксичних конструкцій і неповних речень, обірваних фраз; використання усього арсеналу вставних слів, відокремлених членів речення вигуків…
7. Одним із головних аспектів є чуттєво-емоційний лад викладу думок.
Побудова есе:
1 Назва теми______________________
2.Вступ – особисті погляди, що чітко висвітлюють тези та підходи автора._________________________________________
3. Аргументи, які обстоюють тезу
1)____________________________________________________
2)___________________________________________________
3)____________________________________________________
4. Факти або приклади, які підтримують головну думку твору
1_____________________________________________________
2_____________________________________________________
3_____________________________________________________
4_____________________________________________________
5. Висновки – узагальнення есе, у яких підкреслюється, як автор довів свою позицію, і знов окреслюється тема.

воскресенье, 7 апреля 2019 г.

КАТЕГОРІЯ ПЕРЕХІДНОСТІ / НЕПЕРЕХІДНОСТІ


У зв’язному мовленні одні дієслова самостійно виражають свою семантику (наприклад: дуб росте,робітник працює), інші вимагають доповнення свого змісту від залежної форми іменника (наприклад: Учні написали диктант; Хлопець слухає музику). Здатність дієслова виражати свою семантику самостійно або за допомогою залежного іменника в знахідному відмінку (без прийменника) виявляється у категорії перехідності / неперехідності.
Усі дієслова поділяються на дві групи: перехідні й неперехідні. Цей поділ здійснюється на основі синтаксичних ознак дієслова: 1) до перехідних належать дієслова, після яких уживається форма знахідного відмінка без прийменника;
2) до неперехідних – дієслова, що не вимагають залежної форми знахідного відмінка без прийменника.
Категорія перехідності / неперехідності властива всім дієслівним формам: інфінітиву, особовим і родовим формам та дієприслівнику. Пор., наприклад, перехідне дієслово: прочитати книгу, прочитаю книгу, прочитайте книгу, прочитав книгу, прочитала б книгу, прочитавши книгу. Формою знахідного відмінка без прийменника не керує тільки дієприкметник.
Перехідні дієслова можуть керувати також формою родового відмінка у функції прямого додатка, коли вони вживаються у заперечному реченні з часткою не (не чув пісні, не бачив брата), а також у сполученні з іменниками, що означають збірність, речовинність (пас ягнят і ягнята, купив хліба).
До перехідних належать також дієслова бажати, зичити, що керують формами родового відмінка і поєднуються з іменниками абстрактного значення: бажати щастя, зичити здоров’я.
Неперехідні дієслова вживаються самостійно (без залежної відмінкової форми) або керують будь-якою відмінковою формою іменника з прийменником чи без нього, крім знахідного прямого об’єкта. Наприклад: іти, жити, чорніти; боятися (чого?), дякувати (кому?), їхати (чим?), лежати (на чому?), сміятися (з чого?), бігти (назустріч кому?), розминутися (з ким?).
Перехідні дієслова можуть набувати значення неперехідних. Це буває у випадку випущення при перехідному дієслові прямого додатка. Пор.: писати лист і вміє писати; грає вальс і грає на скрипці.
Від перехідних дієслів творяться неперехідні дієслова за допомогою постфікса -сямити – митися, брати – братися, вітати – вітатися, возити – возитися. Постфікс -сяперетворює дієслово в неперехідне. Від таких дієслів не утворюються пасивні дієприкметники. В українській мові тільки одне дієслово на ся (сподіватися) належить до перехідних, але пасивний дієприкметник втрачає постфікс -сясподіваний.
У сучасних лінгвістичних дослідженнях перехідність / неперехідність розглядають як синтаксичну категорію валентності, зокрема дієслів, які в ролі предиката можуть відкривати в реченні позиції об’єкта чи результатива, адресата, засобу, знаряддя дії, локатива тощо. Залежно від типу валентності виокремлюють одно-, дво-, три-, чотири-, рідше п’яти- і шестивалентні дієслова.